Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить. І як не парадоксально звучить: вабить знову. Ми щороку збираємося, щоб вшанувати ветеранів боїв в Афганістані, в інших гарячих точках. Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну? А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. Тисячі дівчат так і не стали нареченими. Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. І ніхто та ніщо не має бути забуте. Аби не забути – треба пам’ятати, А щоб пам’ятати – треба знати. Треба знати і пам’ятати.
Кузьмич Анатолій Йосипович
Зіньковський Григорій Григорович
Немає коментарів:
Дописати коментар